Про легальну роботу в Польщі: як українці рятують польську економіку

На стовпах в Житомирі, в поліклініках, у паспортних столах і навіть у громадському транспорті сьогодні можна побачити оголошення про легальну роботу в Польщі. І житомиряни їдуть за західний кордон - тисячами.

Скільки українців працює в Польщі сьогодні, сказати точно не може ніхто. Оцінки урядів і експертів з обох країн варіюються у діапазоні від мільйона до трьох мільйонів людей, і ця кількість постійно зростає.

Українські заробітчани стали одним з найважливіших факторів впливу на польську економіку. А, тим часом, українські міста починають відчувати на собі перші згубні наслідки масового виїзду своїх громадян за кордон.
 

Постійно шукаю українців

"Єдине, що мене не влаштовує в українцях, - це те, що з ними нормально випити не можна", - усміхаючись, каже пан Сильвестр, проходячи повз групу чоловіків у забруднених мазутом робах. Ті голосно сміються і польською, але з явним акцентом, запрошують свого роботодавця приїхати як-небудь до України: там, мовляв, про це і поговоримо.

Сильвестр Лех - засновник і власник підприємства з переробки вторинної сировини у Жмігроді, шеститисячному містечку на південному заході Польщі.

"Утилізація автомобілів, які відслужили своє, сортування побутового сміття, пластик, картон, скло - я займаюся абсолютно всіма відходами вашого домогосподарства", - пояснює він.

Тож робота на його підприємстві є різна. І для більш кваліфікованих працівників - зварювальників, кранівників або слюсарів, і для людей без будь-якої освіти й кваліфікації - на сортуванні відходів, на сміттєвих полігонах. Українці складають приблизно чверть від загальної кількості працівників пана Сильвестра.

"Але зараз зима, роботи відносно мало. А влітку роботи у нас буде сила-силенна. Ось тоді мені українці дуже знадобляться", - говорить він. І одразу ж запитує, чи немає у мене знайомих, які б хотіли приїхати до нього попрацювати - "біла" зарплата, безкоштовне житло, медстраховка. Стать, вік, освіта, знання мови - не обов'язкові, веде далі він. Робота знайдеться для всіх. Було б бажання.


 

Закрити "дірки" місцевого ринку праці

Невеличкий Жмігрод можна вважати дзеркалом польської економіки, принаймні причини для масового працевлаштування українців однакові всюди. По-перше, в Польщі нині фіксується рекордно низький рівень безробіття. Тутешня економіка зразково пережила світову фінансову кризу і зараз продовжує зростати.

За оцінками польських кадрових агенцій, сьогодні на їхньому ринку праці існує понад 100 тисяч вакансій. Щоб зберегти нинішні темпи зростання протягом найближчих десятиліть, Польща потребуватиме трьох, а то й п'яти мільйонів працівників. А взяти їх буде ніде, вже зараз б'ють на сполох місцеві експерти. Причому не тільки через демографічну яму, в яку входить польське суспільство, - це спільна проблема західноєвропейських країн.

Ключовий фактор утворення "дірок" на місцевому ринку праці, кажуть експерти, - це, як не парадоксально, трудова еміграція. Статистика свідчить: за межами Польщі - перш за все, у Великій Британії, Німеччині й Голландії - живе понад 2,5 млн поляків. До того ж, після вступу до ЄС з країни виїхали переважно молоді, працездатні люди, які найближчим часом повертатися на батьківщину не планують.

Та й ті, хто залишився, часто всерйоз думають про еміграцію. За опитуванням, проведеним групою Paylab, станом на лютий 2017 року 47% поляків готові виїхати працювати на Захід. А середня польська зарплата досі на третину менша за середню зарплату по ЄС. Тож не дивно, що за такої ситуації погляди польських роботодавців звернулися на Схід. А на попит з'явилася і пропозиція.
 

Три місяці робота - три місяці вдома

З Андрієм, директором кадрової агенції, що допомагає українцям працевлаштуватись у Польщі, спілкуємося у нього в офісі. Таких фірм за останні кілька років в українських містах з'явилися десятки. Причому, за статистикою Нацбанку України, якщо ще три роки тому на заробітки до Польщі їздили переважно жителі західної України, то зараз значну частину трудових мігрантів становлять жителі Сходу.

Агенція Андрія на цьому тлі виглядає типово: невелике приміщення у центрі міста. Зі співробітників - сам директор, його помічник і двоє операторок на телефонах.

"На цей ринок ми зайшли на початку 2014-го, коли почав рости попит на такого типу послуги", - каже Андрій.

Саме тоді, після анексії Криму і початку бойових дій на Донбасі, українська економіка зазнала важкого удару, курс гривні обвалився, і рівень життя мільйонів українських сімей стрімко впав. 

Паралельно українці стали менш охоче їздити на заробітки до Росії - частково з політичних причин, частково через економічні проблеми, що там почалися. Тим паче, виїхати на роботу до Польщі на півроку вже тоді було зовсім нескладно. Потенційний заробітчанин - сам або з допомогою такої агенції, як Андрієва, - знаходить готового прийняти його роботодавця, той надсилає йому запрошення, а воно є підставою для відкриття піврічної робочої візи.

Новий сплеск попиту на роботу в Польщі почався влітку минулого року. До цього привело скасування візового режиму з ЄС, що українська влада називає одним з найпомітніших досягнень. Польща оперативно ще більше спростила своє трудове законодавство: віднедавна, щоб легально влаштуватися на короткострокову роботу, українцям не потрібно отримувати спеціальну робочу візу.

"Будь-яка людина, яка в'їхала у Польщу за біометричним паспортом, отримавши формальне підтвердження від роботодавця, може легально працювати тут впродовж трьох місяців - рівно стільки, скільки дозволяє їй перебувати на території Польщі "безвіз". Потім три місяці вони мають провести на території України - і знову можуть виїжджати на три місяці на роботу", - пояснює Андрій.

На практиці це привело до того, що десятки тисяч українців, які раніше і не замислювалися про поїздки на Захід, оформили собі "безвізові" паспорти і перейшли на режим "три місяці робота - три місяці вдома".


 

Працюю прибиральницею по ночах

Валентину ми зустрічаємо на хмельницькому автовокзалі. Звідси автобуси до Польщі відходять один за одним: тільки за останній рік через Хмельницький, розташований за 350 км від кордону, пройшли понад три десятки нових автобусних маршрутів до західних сусідів. Чи не більше пасажирів, подейкують тут, забирають на себе нелегальні перевізники, що курсують практично з кожного райцентру: забив мікроавтобус людьми - і поїхав.

Валентина виїжджає до Польщі на легальному автобусі, за такою ж легальною "безвізовою" схемою. Її історія багато в чому типова: працювала на автоклаві в стоматологічній поліклініці, заробляла 2700 гривень на місяць.

"Ну, як на таку зарплату проживеш? А тут ще чоловік повернувся з АТО, і так склалися обставини, що потрібно їхати на заробітки, бо інакше не проживеш", - скупо розповідає вона свою історію.

Роботу знайшла через "сарафанне радіо". На околиці Варшави прибиральницею офісних приміщень працювала знайома знайомих. Термін її легального перебування в Польщі добігав кінця, і вона шукала когось, хто б попрацював замість неї, поки вона знову не приїде на насиджене місце. Валентина погодилася, і тепер їде на тримісячну вахту вже вдруге.

"Працюю по ночах, практично без вихідних. Але виходить приблизно 2500 злотих (близько 20 тисяч гривень) на місяць. Ось і порахуйте, скільки б мені довелося на ці гроші тут працювати", - каже Валентина.

Низькокваліфікована робота в Польщі оплачується, як правило, погодинно. Тому українці, які виїжджають на роботу на кілька місяців, часто зацікавлені в роботі понаднормово, в нічні години, на вихідних і в свята. За офіційною статистикою Нацбанку Польщі, робочий тиждень трудового мігранта з України в середньому становить 54 години.

Бувалі гастарбайтери розповідають, що під час таких заїздів сильно обмежують себе в спиртному: після рясних пиятик витримати 10-12-годинний робочий день, під час якого "похалтурити" не вдасться, дуже складно. Тому працівників пана Сильвестра з Жмігрода, які відмовляються від спільного застілля зі своїм роботодавцем, можна зрозуміти.
 

Українці проникають у сферу послуг

До недавнього часу абсолютна більшість українців в Польщі працювала саме на низькокваліфікованих роботах в промисловому і будівельному секторах.

"Більшість вакансій - це пропозиції роботи, яка не вимагає жодних особливих навичок. Фасовка, упаковка, сортування - проста робота, виконувати яку людину можна навчити за два-три дні. Є стабільний попит на будь-які будівельні спеціальності - від заливки фундаменту до оздоблювальних робіт, на зварювальників, шляховиків, водіїв-далекобійників", - розповідає Андрій з кадрової агенції.

Ще одна "мекка" для українців - сезонні роботи у сільському господарстві. Деякі фермери відверто зізнаються місцевим ЗМІ: не уявляють собі, як проходив би збір врожаю без українців.

Однак експерти - та й не лише вони - зауважують: останнім часом українці дедалі частіше проникають у польську сферу послуг. Українці становлять помітну частину водіїв сервісу Uber в польських містах, причому часто на одному автомобілі позмінно працюють одразу кілька людей. Так само українці дедалі частіше влаштовуються на роботу в бари і ресторани, супермаркети, салони краси. 

Варшавське бюро McDonald's навіть заснувало спеціальний відділ, який займається виключно співробітниками з України - влаштовує для них тренінги, допомагає з продовженням візи, перекладає анкети для шукачів роботи та контракти для повноцінних співробітників на українську мову. 

Понад три тисячі українців протягом останніх років відкрили у Польщі власні фірми. Це кадрові агенції, які допомагають польським роботодавцям знаходити "працівників зі Сходу", IT-стартапи, авторемонтні майстерні, ресторани і кафе - причому не обов'язково українські.

Наприклад, у травні 2016 року офіційний сертифікат найменшої кав'ярні в Польщі отримала кав'ярня "Dobro & Dobro", відкрита в центрі Варшави вихідцями з Хмельницького Олегом та Іриною Яровими.

"Спочатку ми навіть не думали про якісь рекорди: просто знайшли приміщення і вирішили розгорнути нашу ідею - щоб в світі було більше добра - на шести квадратних метрах. А вже потім наші клієнти почали жартувати: у вас, мовляв, не кав'ярня, а банкомат", - сміється Олег.

У планах подружжя Ярових - відкрити мережу "добрих" кав'ярень в Польщі і, хто знає, може, створити найменшу кав'ярню в Україні.


 

Українці забирають у нас роботу

Польські ЗМІ і експерти відзначають: роль українців для місцевої економіки стає дедалі важливішою. Впливове варшавське видання Gazeta prawna в лютому цього року помістила збірний образ українця на друге місце у своєму рейтингу 50 найвпливовіших людей польської економіки - одразу після прем'єра Матеуша Моравецького і вище за президента Анджея Дуду.

А депутат польського Сейму, колишній міністр праці і соціальної політики Владислав Косиняк-Камиш, оцінює значення українців для своєї країни дуже сильно. "Якби не працівники з України, польський ринок і економіка сьогодні б зупинилися", - говорить він економічному порталу WNP.pl.

Утім, ставлення поляків до масової імміграції українців до Польщі, що є однією з найбільш моноетнічних країн Європи, не можна назвати однозначно позитивним. На інтернет-форумах можна знайти десятки скарг на те, що, мовляв, "понаїжджали українці, забирають у нас, корінних жителів, роботу", і саме через наплив дешевої робочої сили зі Сходу зарплати в Польщі ростуть не так швидко, як хотілося б.

Трапляється, антиукраїнські настрої вихлюпуються за межі інтернету: в травні минулого року в селі Хващино на півночі Польщі група місцевих жителів вночі напала на будинок, в якому проживали легально працевлаштовані там українці. Камінням розбили скло, двох працівників та їхнього роботодавця-поляка побили. При цьому кричали: "Забирайтеся геть в Україну!" і "Ви відбираєте у нас роботу!"

"Наші дослідження показують, що найчастіше негативне ставлення до українців демонструють польські працівники нижчої ланки з низьким рівнем освіти", - каже речник одного з найбільших кадрових агентств Польщі Personnel Service Моніка Банись.

"Насправді працівники з України зараз просто заповнюють "дірки" там, де бракує польських працівників. Говорити про те, що вони відбирають роботу в поляків, не доводиться", - резюмує вона.
 

"Українці не біжені, а трудові мігранти!"

Експертна дискусія у Польщі нині стосується радше того, як залучити до країни більш кваліфіковану робочу силу з України і як утримати українських заробітчан від переїзду до багатших країн Західної Європи, коли вони слідом за Польщею лібералізують своє трудове законодавство.

Оприлюднений у 2016 році, ще до запровадження "безвізу", звіт польського Союзу підприємців і роботодавців пропонує радикальну відповідь на ці питання: його аналітики закликають якомога швидше легалізувати всіх українців, які перебувають на території країни.

"Польща терміново потребує охочих працювати іммігрантів, які легко асимілюються. Як випливає з всіляких передумов, такими іммігрантами є українці. Отже, потрібно зробити все, щоб використовувати цей унікальний шанс і утримати їх у Польщі назавжди, поки такої можливості не запропонує їм хтось інший", - йдеться в цьому документі.

А тим часом фактор напливу українців до Польщі використовує в своїх переговорах з ЄС польський уряд: офіційна Варшава відмовляється приймати встановлену Брюсселем квоту мігрантів з Близького Сходу, аргументуючи це тим, що, мовляв, на берегах Вісли знайшли притулок понад мільйон біженців з України.

Київ реагує на такі заяви вкрай жорстко, нагадуючи Варшаві про те, що українці, які перебувають в Польщі, є не біженцями, а трудовими мігрантами, які не отримують допомогу від польського уряду, а навпаки - сплачують податки в бюджет сусідньої держави.

"Так хто кого рятує? В даному сенсі ми рятуємо польську економіку", - заявив в грудні минулого року після чергового загострення з цього приводу міністр закордонних справ України Павло Клімкін.
 

Зарплата в 16 000 грн утримуватиме людей в Україні - Зубко

Останнім часом масштаби трудової міграції українців за західний кордон всерйоз стурбували Київ.

"Така масова еміграція - це загроза для української держави, для української економіки. Вже сьогодні роботодавці говорять про нестачу кваліфікованих представників робітничих професій. Буває, що саме через нестачу кадрів вони позбавлені можливості розвивати свої підприємства", - розповів ВВС віце-прем'єр-міністр України Павло Розенко.

Статистика Національного банку України фіксує: за останні два роки через міграцію кількість робочої сили скоротилася на 5-8%, причому виїжджають, в першу чергу, "найпродуктивніші громадяни".

"Значна кількість - близько 70% - це чоловіки. У віковому розрізі близько 35% - це мігранти до 30 років, і це стало тенденцією. Ще кілька років тому чисельність молодих мігрантів була значно нижчою", - заявив агентству РАР директор департаменту монетарної політики і економічного аналізу НБУ Сергій Ніколайчук.

І якщо в Києві, де рівень життя значно вищий, ніж у провінції, проблема трудової міграції стоїть не так гостро, то в обласних і районних центрах країни ситуація близька до кризової.

"Ми дуже швидкими темпами втрачаємо кваліфіковану робочу силу. Сьогодні знайти молодого кваліфікованого дорожника, сантехніка, будівельника фактично неможливо, тому що люди, закінчивши ПТУ, ВНЗ, переважно емігрують. Приватний бізнес в останні рік-півтора теж скаржиться на відтік робочої сили", - розповідає мер Хмельницького Олександр Симчишин.

Окремий привід для занепокоєння, продовжує міський голова, - масовий від'їзд за кордон медсестер.

"Заходиш в поліклініку - і перше, що бачиш, ще перед розкладом роботи: оголошення про набір медсестер для роботи в Польщі. Ну, куди це годиться?" - обурюється він.

Слідом за кваліфікованою робочою силою, каже мер, вимивається і некваліфікована.

Один з інвесторів, що бажає відкрити в Хмельницькому швейне виробництво, і якому треба знайти в місті і області двісті швачок, всерйоз розмірковує про імпорт робітниць з В'єтнаму. Міська влада намагається піднімати зарплати в комунальній сфері, забезпечувати молодих фахівців житлом, навіть соціальну рекламу проти еміграції розміщували, але ці зусилля - крапля в морі. Україна, за словами пана Симчишина, потребує комплексної загальнонаціональної програми, здатної зупинити масовий виїзд громадян за кордон. Ключовим елементом цієї програми має стати істотне підвищення зарплат в Україні.

Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадій Зубко навіть підрахував: збільшення середньої зарплати до 16 тисяч гривень зможе утримувати людей в країні. Але грошей на це ані держава, ані приватний бізнес, судячи з усього, не мають.

"За останні півтора року розмір мінімальної зарплати в Україні зріс більше ніж у два рази, і сьогодні становить 3723 гривні", - говорить віце-прем'єр Павло Розенко.

За "мінімалкою" підтягується і середня зарплата: за даними українського Держстату, її розмір в грудні минулого року становив 8,8 тисячі гривень. Розенко нарікає: непогано було б, якби слідом за державою рішення про підвищення зарплати брали і приватні компанії, які теж ніби зацікавлені в тому, щоб утримати в країні робочу силу.

"Держава робить максимум у межах наявних у її розпорядженні ресурсів. Але, подобається це комусь чи ні, війна в Україні триває, і значну частину державного бюджету, яку в мирний час можна було б спрямувати на інвестиції, на розвиток, ми сьогодні змушені спрямовувати на підвищення обороноздатності, на розвиток Збройних сил", - констатує Павло Розенко.

А поки, прогнозують в Нацбанку України, протягом найближчих двох-трьох років кількість охочих виїхати за кордон на роботу знижуватися не буде. З цими оцінками погоджуються у Варшаві. У листопаді минулого року заступник директора департаменту економічного аналізу Національного банку Польщі Яцек Котловський заявив, що протягом найближчих років до Польщі щорічно прибуватимуть по 200-300 тисяч українських трудових мігрантів.

А Моніка Банись з кадрової агенції Personnel Service констатує: польський ринок праці без проблем зможе "переварити" чотири мільйони українців, а до цієї цифри ще далеко.


 

"Сім'я має бути разом"

Багатотисячну армію українських заробітчан у Польщі вже найближчим часом поповнить 31-річний Назар. З його мамою, Аллою Григорівною, ми розмовляємо у неї вдома в маленькому - всього на три сотні жителів - селі на півночі області.

"Звідси на заробітки взагалі багато людей їздить. Практично через двір, мало не в кожній родині хтось поїхав кудись працювати. Влітку в селі взагалі одні жінки, всі інші поїхали", - розповідає вона.

Чоловік Алли Григорівни працював в Києві, "в рекламі", приїжджав додому кожні вихідні. Але три роки тому роботу втратив. Довго сидів удома, а потім плюнув - і зробив собі польську робочу візу. "Від польської фірми" потрапив на роботу в Естонію, на сміттєпереробний завод.

"Зідзвонюємось по інтернету щовечора. Звітуємо йому про виконану в нашому господарстві роботу", - сумно посміхається вона.

"Звичайно, нудно без нього. Але ми-то що? Ми життя прожили. А коли молоді хлопці їдуть, сім'ї розриваються, тому що тут у них перспектив немає - ось що страшно", - продовжує Алла Григорівна.

Назар працює в місті, але розмір його зарплати не дозволяє йому і його родині - дружині і двом маленьким дітям - у найближчому майбутньому розраховувати на переїзд з кімнати в сімейному гуртожитку до окремого житла. Робота в Польщі та допомога від батьків могли б стати для них підмогою у мрії про власну квартиру.

"Він не хоче їхати, я бачу, що він боїться. Адже він навіть поїсти сам не приготує: якось їздив до Києва і мені дзвонив, питав, як дізнатися, що картопля вже готова", - розповідає його мати.

Але розуміє: швидше за все, без цього не обійтися.

"Я найбільше хочу, щоб він з невісткою поїхав. Дітей би мені привезли, а самі б поїхали, бо сім'я повинна разом бути", - каже Алла Григорівна.

Вона сподівається, що великий сироварний завод в сусідньому райцентрі, що закрився півтора роки тому, відновить роботу, і тоді сотням її земляків не доведеться їхати за кордон.

"Адже неодмінно щось зміниться. Так не буває, щоб краще не ставало", - переконує вона нас і, можливо, саму себе.

Святослав Хоменко, Анастасія Грібанова, Кірілл Глазков, ВВС