Лідер збірної з триатлону, учасниця Олімпіад і просто мама: велике інтерв'ю з житомирянкою Юлією Єлістратовою

 Житомирянка Юлія Єлістратова – лідерка збірної України з тріатлону, капітан Національної гвардії України, учасниця трьох Олімпіад. В інтерв'ю Спорт24 вона розповіла про особливості тріатлону, свою підготовку, тренування під час вагітності, роль тренера, чому прийшла в цей вид спорту, які були умови на старті кар’єр та чому її називають "Залізна Дюймовочка".

Розмова почалася з обговорення останнього старту в цьому році, де Юлія в драматичній боротьбі на останніх метрах дистанції виборола срібну нагороду.
 

Про тріатлон та тренування

– Як часто в тріатлоні бувають драматичні та напружені фініші?

– В тріатлоні часто хід гонки є не передбачуваним. Тому навіть будучи в прекрасній фізичній формі, не можеш бути впевненим у своєму результаті. Все через те, що дуже сильно міняються результати на кожному з етапів. Інколи результат закладається ще на першому етапі – плаванні, і все залежить від того коли, ти стартував на велосипеді. Інколи приїжджають великою групою чи кількома малими.

В моєму випадку біг – це вид, який лідирує. Тому коли приїжджаю на велосипеді в групі, що лідирує, то маю високі шанси на подіум в змаганнях будь-якого масштабу. Зрозуміло, що до фінішу не хочеться залишати боротьбу. Тому більше шансів виграти, якщо "втекти" від суперниць завдяки високому темпу.

На етапі Кубка світу в Лімі (столиця Перу – прим. авт.) мої суперниці задали високий темп. Я показала один зі своїх кращих результатів на 5 км (там була дистанція спринт). Змушена була залишити вирішальну боротьбу на фініш. При чому метрів за 500 до фінішу я стала відставати від перших двох дівчат і здавалось, що боротьба за золото й срібло закінчилась. Боялась, щоб мене не наздогнали дівчата, які йшли за мною. Але зуміла зібратись і продовжити боротьбу. Можливо, у мене десь взялась додаткова енергія, або суперниці збили темп. В такій ситуація я скоріше не програла золото, а виграла срібло. В нас часто буває боротьба на самому фініші. Інколи вирішується не тільки хто яку медаль виграє, а буває, що до останніх метрів біжить група із 5-8 учасниць. Тому до кінця не можна передбачити хто стане чемпіоном і потрапить у призи.



– Чи можливо на плаванні та велосипеді зробити такий запас, що в бігу тебе не наздоженуть? І чи можна тільки завдяки бігу вигравати?

Кожен із видів дуже важливий. Важливо добре зробити всі види. В моєму випадку є проблеми з плаванням, мені ніколи не вдавалось зразу піти у відрив. Але, зазвичай, сильні плавці не мають переваги. Самому дуже важко їхати на велосипеді. Коли ти в групі, то отримуєш перевагу. Буває, що утворюються невеликий відрив групи (3-8 людей), тоді їх шанси на перемогу чи призові місця збільшуються, навіть якщо біг не супер сильний. Але не все втрачено й у тих, хто приїхав пізніше, бо велика група може на бігу поглинути меншу. І тих, хто не дуже добре біжить, плавання і велосипед не врятують.

– На скільки сильний акцент треба робити на плаванні під час тренувального процесу, враховуючи, що це дуже маленька частина від всієї дистанції?

– В олімпійському тріатлоні плавання має дуже багато значення. Я завжди приділяла йому більше часу ніж іншим, і продовжую так робити. У всіх людей є свої задатки та таланти. Плавання мені дається важче. А важливе воно тому, що формує групи на велосипедній дистанції. Часто буває, що сильні плавці добре їдуть і на велосипеді. Тому зацікавлена випливати з лідерами заради того, щоб бути в хорошій компанії на велосипеді.

– Як Ви готуєтесь до стартів?

– Роблю мінімум два види в день. Плюс інколи додається робота в залі. Частіше плавання зранку, велосипед в першій половині дня, а біг ввечері. Повного дня відпочинку в мене не буває. Якщо є відпочинок, то я тільки плаваю. Бувають тренування зв’язкою: зразу після велосипеда біг. Такі тренування зазвичай ввечері.



– А які об’єми виконуєте?

Більші, ніж на змаганнях. Тільки в останні 2-3 дні перед стартом зменшуються об’єми і відповідають тим, які будуть на дистанції. Щоб був результат на тренуваннях, треба робити більше ніж на дистанції. На змаганнях просто інтенсив ще включається.

– В залі над чим працюєте?

– Не працюю з великою вагою. Інколи тільки зі своєю власною. Працюю над розвитком всіх видів м’язів. Це робота над інтенсивністю та залученням додаткових груп м’язів, які, зазвичай, не використовуються у повсякденному житті.
 

Про народження сина та чоловіка-тренера

– Ви повернулись у спорт після народження сина. Наскільки важко було повертатись?

– Будучи вагітною, я повноцінно тренувалась. На сьомому місяці я ще робила всі три види. Продовжувала їздити на шосе і тільки на восьмому місяці пересіла на станок. На дев’ятому місяці продовжувала плавати. Забрала велосипед, а біг замінила на біг у воді з поясом, або в залі на орбітреці. Плюс займалась йогою і пілатесом. Тому мені було набагато легше повертатись.

До перших легких тренувань повернулась через два тижні після пологів. Все робила поступово. Плавати і їхати мені було легко втягуватись, звичайно без фанатизму. Бігти на початку було дуже важко, хоча перерив був не більше, ніж звичайне міжсезоння. Організму треба було відновитись. Спершу був високий пульс і низька швидкість. Але поступово і досить швидко втягнулась. В принципі, зараз біжу краще, ніж до родів. Стала тільки сильнішою. І відчуваю себе набагато впевненішою.

– Враховуючи, що Ваш чолові є й Вашим тренером, то син змалечку постійно з вами "тренується"?

– Нам дуже пощастило, бо допомагає бабуся. Під час тренувань вона з внуком. Багато допомагає в побутових питаннях, їздить з нами на збори. Весь час хочеться бути в повному складі. Тому тільки на змагання я лечу сама. Син постійно бігає, повторює деякі рухи за мною в залі, навчився плавати в морі, повністю у спорті. Думаю, що батьки мають подавати приклад дітям. Звичайно, що мені хочеться щоб він займався спортом. Будемо по можливості його направляти, але заставляти не будемо, бо це справа невдячна. Приклад покажемо, але вибір буде за ним.



– Те, що чоловік тренер – це допомагає?

– Мені допомагає. Я задоволена нашими відносинами, є повне взаєморозуміння. Він як ніхто інший розуміє, як я втомлююсь на тренуваннях і, водночас, він бачить мене вдома і може краще зробити коригування в тренувальному процесі. Цього б не міг зробити інший тренер.

– Але сказати зранку тренеру, що не прийдете на тренування, бо нібито захворіли ви не можете…

– Я б так і не змогла зробити! Тому що совість ніхто не забирав. В першу чергу в результаті зацікавлена я особисто. У випадку, якщо організм відчуває, що не може, то мені зручніше обговорити це з тренером-чоловіком. Я дуже мотивована людина, але буває, що потрібні ввести зміни в тренувальний процес. Десь ускладнити завдання, а десь спростити.

– Для чого в тріатлоні тренер? Ти просто біжиш, пливеш і їдеш…

Тренер не для того, щоб засікати час чи дивитись за темпом. Він для того, щоб розумно планувати тренувальний процес. Тренер дає задання, заздалегідь планує навантаження, відштовхуючись від найближчих та найважливіших стартів, які можуть бути не скоро. У нас іде поетапна підготовка: взимку закладається база, потім збільшуються навантаження. Тренер – це мозок, який все це аналізує, планує і організовує.

– Чи важлива присутність тренера на старті?

– Коли тренер на гонці, то це дуже полегшує роботу. Він по ходу може давати поради і корегувати роботу. Коли тренер приїжджав зі мною, то я, зазвичай, виступала краще. Але не часто виходить разом їздити. Більшість гонок я роблю сама, і вже звикла до цього. Як професіонал маю справлятись самостійно.

– Чи підтримуєте Ви риторику багатьох українських спортсменів "про жертви заради спорту"?

– Мені дуже не подобаються такі висловлювання! Не люблю людей, які плачуть і жаліються. Люди самі обирають чим займатись. Всі вільні і самостійні. Якщо ти займаєшся улюбленою справою, то це в задоволення. Якщо ти чимось жертвуєш, то значить це не твоє.



– Як Ви працюєте на дистанції?

– Чесна боротьба і все для результату. Коли ми на бігу чи в групі на велосипеді, ти не думаєш як красуватись першим перед камерами, а краще сховатись від вітру десь в середині і потім на фініші вискочити. Якщо ми йдемо групою, то по черзі ведемо її. Якщо група велика, то ідуть не рівні по силі спортсменки. Відповідно, не можуть виходити і мінятись. Буває, що не хочуть мінятись, економлять сили. Деякі більш зацікавлені працювати, ніж інші. Це, зазвичай, ті, хто погано біжать, але є в лідируючій групі. Таким чином вони відриваються від другої групи і захищають свою перевагу. Якщо це друга група, а не перша, то зацікавлені працювати ті, що добре біжать, щоб наздогнати тих, що попереду.

Я теж не рівнозначно працюю, все залежить від того в якій групі перебуваю. В Україні немає командної тактики, і всі завжди працюють самі на себе. Хоча в інших країнах перед стартом визначають хто і коли допомагає лідеру і веде по дистанції.

– Яка специфіка вашого харчування?

– Постійно слідкую за своїм харчування, але це пов’язано з тим, щоб отримувати необхідну кількість вітамінів, мінералів та калорій. З вагою боротись не приходиться, бо через великі навантаження всі калорії спалюються. Навпаки, треба думати, як отримати більше необхідних калорій.
 

Про прихід в тріатлон

– Якими були умови, коли почали займатись тріатлоном?

– Завдяки тому, що умови для плавання були погані, я прийшла в тріатлон. Так вийшло, що нещастя для плавців допомогло мені відкрити себе в тріатлоні. Зразу зрозуміла, що це мій вид, якому хочу себе присвятити. Щаслива, що знайшла те, що так люблю робити.

В нас басейн не працював цілий рік. Постійно були або ремонтні роботи, або відключали котел, тому не могли підігріти воду. Тому для загального фізичного розвитку тренерка домовилась, щоб нам дали велосипеди. Ми пробували на них їздити, але це було для нас в новинку, об’єми були смішні. Це можна було порівняти з тим, як діти катаються у дворі. Починали їздити на велосипедах, які були ще з "кам’яного віку". Вони були дуже старі, багато раз відремонтовані, із запаяними рамами, не зрозуміло як тримались. 

Зараз багато бояться віддавати дітей на тріатлон, бо ресурси не дозволяють. Думають як треба купити велосипед. Але насправді для початку треба бажання. Можна і без особливо модного інвентарю починати. Можливо, в батьків і були якісь збереження, щоб купити мені велосипед, але вони цього не робили. Хотіли, щоб свій перший велосипед я заслужила. Це мене додатково мотивувало. Не все впирається у гроші, головне бажання.

Бігати завжди були хороші умови – в нас прекрасні ліси, все круто. Тому так, завдяки непрацюючому басейну потрапила в тріатлон. Зараз басейн теж інколи закривається. Але вже є приватний басейн, який працює навіть під час свят. В десяти кілометрах є ще один басейн, який теж більшість часу працює. Проте в Житомирі досі немає 50-метрового басейну. Хоча це більше проблема плавців. Ми більшість часу на зборах проводимо і на змаганнях у відритій воді пливемо. Тому 25 метрів не дуже підходять для підготовки. Пощастило, що проводили Євро-2012 і зробили дорогу Київ-Чоп, тому там можна їздити на велосипеді. Ще маємо хорошу дорогу в сторону Бердичева. Тому з'явився вибір де їхати тренуватись.



– Чи не відмовляла Вас родина від занять спортом?

– Я спортом почала займатись порівняно пізно. З 12 до 15 років плавала, і тільки тоді прийшла в тріатлон. В 16 років тільки почала займатись серйозно, це були перші виїзні збори на місяць в Ялті. В школу я пішла на рік раніше. Тому мій перехід в професійний спорт був в 11 класі, я йшла на золоту медаль. Батьки в мене вчителі й дуже переживали, коли відпускали на місячні збори. Тоді ще були поїздки на змагання, хоч і не так багато. Але в 11 класі вони здавались дуже великими. Відмовляли мене, але я довела, що спорт не заважає навчанню, а робить людину більш організованою. Я таки закінчила школу із золотою медаллю.

Потім батьки переживали, чи зможу я поступити в університет. Поступила, так ще й на державне. І після цього з’явилась підтримка і повага до моєї спортивної діяльності. Далі переживали за навчання, але в мене все йшло добре, встигала виступати, тренуватись і вчитись. Багато конспектів робила, вчилась між тренуваннями та в літаку. Все реально, головне щоб було бажання.



Ще поступила в аспірантуру. Але поїздок стало ще більше. Обсяг роботи виріс, що в спорті, що в навчанні. Мене виховали із "синдромом відмінниці". Але кандидатську роботу підготувала наразі тільки на 90%, бо прийшлось розставити пріоритети. Навчання в аспірантурі почало заважати кар’єрі в спорті. Тому більше уваги почала приділяти йому. Коли закінчу кар’єру, то сконцентруюсь на завершені кандидатської. Проте паралельно, заочно, отримала другу вищу освіту по спортивному профілю.

– Звідки взялось прізвисько "Залізна Дюймовочка"?

– Не знаю. Напевно пов’язано з тим, що не висока. Я не худенька, м’язової маси в мене достатньо. А залізна тому, що асоціація тріатлону з Ironman. Мене це прізвисько здивувало, але вже якось прижилось.


Текст: Станіслав Безушко, 24tv.ua
Фото: сторінка Юлії Єлістратової в Instagram