Житомиряни знають Сергія Сухомлина як житомирського міського голову, хорошого господарника або прогресивну людину. Але чим займається Сергій Сухомлин поза роботою, які у нього хобі, та як він проводить вільний час, знає мало хто.
Кого мер за п’ять років нажив більше – друзів чи ворогів? Чи вдається розмежовувати роботу, політику, особисті стосунки? Про це та багато іншого розповів житомирський міський голова Сергій Сухомлин.
– Як воно: бути мером? За п'ять років ви вже маєте дуже чітке уявлення про це.
– Бути мером – це величезна відповідальність. Що б не сталося у місті – залило вулицю, впав стовп чи аварія на мережах, незалежно від того, хто на своєму рівні приймав рішення, відповідальність за них несе міський голова особисто.
Знаєте, місто – це країна в мініатюрі. Міський голова – це, умовно, Президент, міська рада – парламент, міськвиконком – кабмін, є ще ціла низка різних служб. Щоб місто працювало ефективно, необхідно налагодити комунікацію між ними усіма, бо від цього залежить ефективність роботи міста. І це не так просто, як здається. Я лише на третій рік роботи зрозумів, як вибудовувати цю комунікацію, щоб прийняті рішення були ефективними.
– Як дорого і чим платите за свою посаду, статус?
– Дорого. Це нерви, здоров’я, відсутність вільного часу, публічність. Ти не можеш приділяти стільки часу сім’ї, скільки хотів би. Але я не скаржусь. Це ж мій свідомий вибір.
– А що з приводу ворогів? Кажуть, це найкращі вчителі. Чи багато ворогів з’явилося у Вас?
– Я можу чесно сказати, що ні. От чесно – ні. Я завжди намагаюся почути людей, яких ми іноді вважаємо ворогами. Навіть якщо це неприємно, навіть якщо це забирає надто багато часу, намагаюся вислухати. Якщо там є раціональне зерно – знайти порозуміння. Це набагато ефективніше, ніж іти на постійний конфлікт і доводити, хто головніший.
– Багатьох ваших друзів і близьких життя розвело по різним політичним силам. Чи заважає політика дружити? Чи вдається розмежовувати роботу, політику, особисті стосунки?
– Я думаю, що ми вже навчилися це робити. У нас часто розходяться погляди щодо ситуації в країні, місті, політичних сил. Це сильні люди, які точно мають право на свою точку зору і, відповідно, діяти, як вважають за потрібне. Я поважаю їхню думку, але завжди маю свою.
– У Вас в кабінеті на найбільш помітному місці висить портрет Махатми Ганді (ред. — індійський державний діяч, національний герой, що сформолював філософію ненасилля, яка вплинула на національні та міжнародні рухи прихильників мирних змін). Це ж невипадково?
– Це подарунок від однокурсника, з яким навчалися у військовому училищі. Тільки я став міським головою, всіх, хто приходили у кабінет, запитували, чому у мене немає портрета Президента. Я казав, що повішу пізніше…
Є люди, які вже в історії. Махатма Ганді – це суперечлива особистість. Про нього багато міфів. Це людина, яка мені дуже близька принципом ненасилля. Він звільнив Індію завдяки речам, яким зараз ніхто не може повірити: як вся Індія могла піти по сіль. Умовно, звісно. Чи поставити у кожному дворі ткацькі станки і не купувати в англійців сукно і таким чином просто довести їхні компанії до банкрутства, і Англія втратила інтерес до Індії. Ця людина показала, як можна жити і не обов’язково силою досягати чогось в житті.
– Наскільки ви доступний для містян для неформального спілкування?
– Вечір суботи (бо до обіду я завжди на роботі) і в неділю ми проводимо час із сім’єю, в парку чи на Михайлівській. Люди підходять, вільно спілкуємося. У мене немає охоронців чи людей, які зі мною постійно ходять. Я звичайна людина і все.
– Сім’я – це майже табуйована тема. Ви ніколи не показуєте своїх рідних. Чи готові хоча б розказати про тих, для кого Ви не Сергій Іванович, а найрідніший у світі татусь, коханий чоловік?
– Ми домовилися ще перед попередніми виборами, що не будемо використовувати сім’ю для піару. Це може додавати балів, але в політиці дуже багато бруду. Я не хочу, щоб мою сім’ю десь лишній раз згадували і показували. Із дружиною Світланою ми разом зі школи. Вона поважає мій вибір бути публічним, а я поважаю її право на приватність.
– Скільки часу Ви належите своїм дітям як батько? Чи перевіряєте їхнє домашнє завдання? Чи ходите на батьківські збори?
– У цьому році я вже 4 рази відводив молодшу в школу. Це вже досягнення. На збори ні разу не ходив. Це чесно. Старшому сину Андрію вже 28. Він займається улюбленою справою. Навчався в Англії, повернувся, закінчив ще університет в Києві. Завжди марив футболом. Грав у дитячому «Поліссі». Зараз пройшов курси і займається аналітикою у нашій команді «Полісся». У кожного футболіста є датчики. На тренуваннях, на іграх він відслідковує фізичний стан спортсменів, готує звіти, як вони працювали на полі, – це допомагає тренерам. Він кайфує від своєї роботи. Я б, можливо, і хотів би, щоб він бізнесом зайнявся, але розумію, що кожна людина має реалізовуватися там, де вона хоче. Він міг лишитися в Англії чи в іншій країні, чи в іншому місті в Україні, але він у Житомирі. Мені приємно, але не принципово. Для мене найголовніше, щоб він знайшов себе.
– У Вас дві прийомні доньки?
– Так. Так склалося. Це наше щастя. Юлечка вже 9 років з нами. Їй 14. Це унікальна, дуже творча і спортивна дитина. Вісім років займалася танцями, зараз – легкою атлетикою, захоплюється веслуванням в команді «Драконів», кінним спортом. Робить чудові фото. Це її величезний талант. Я сам колись захоплювався фото. У мене є класна техніка. Правда, вже років 6-8 не займаюся. А Юля на телефон робить такі дивовижні фото. Вона по-іншому бачить цей світ. Це клас!
– Ваша молодша донечка цього року пішла у перший клас...
– Софійка наше маленьке сонечко, щебетуха і дуже енергійна дитина. Відколи вона у нас з’явилася, усіх нас і наших друзів зігріває фразою: «Я вас люблю!» Кожен раз підбігає: «Я вас люблю!». Але при цьому може й побитися і з хлопцями, і з дівчатами. Це для неї нормально абсолютно.
– За кожним успішним чоловіком стоїть жінка. У Вас це успішна бізнес-леді. Якою мірою Ви сприяєте її розвитку як підприємиці і яка її роль у Вашому успіху?
– Її – величезна, бо дуже багато рішень особистих у житті приймались завдяки їй. Світлана успішна людина. Вона дуже багато працює, займається спортом, собою. У неї є бізнес. От чесно, я ні разу не був на жодному зібранні, не приймав жодних управлінських рішень. Вона сама це будує. Вона дуже сильна, принципова і правильна. Я дуже люблю і поважаю її.