«До смертей не звикаєш». Як у Житомирі рятують важких пацієнтів із COVID-19
Журналістам видання "Громадське" вдалося потрапити до ковідного відділення Житомирської міської лікарні №2 та показати, як там рятують важких пацієнтів.
У вересні кардіологію переобладнали на ковідне відділення. Наразі практично весь чотирьохповерховий корпус на 200 ліжок приймає пацієнтів із коронавірусом. Через привідчинені двері палат видно хворих із кисневими масками. Час від часу чути кашель.
Старша медична сестра Олена Журавель провела журналістів до приміщення із написом «Їдальня»:
«Тепер це окремий мобільний рентген-кабінет. Тут роблять знімки легень пацієнтам із підозрою на COVID-19 або з підтвердженим діагнозом».
Приміщення переобладнали, бо пацієнти в інфекційній не можуть виходити з палат. Дозволяють лише до вбиральні. Їжу розносять до ліжок.
«На рентген приходять важкі пацієнти, які не можуть дихати, не можуть стояти. Останньою була жінка 1971 року, її привезли на візку. Їй дуже важко було, — лаборантка коментує знімки пацієнтів і показує уражені зони легень. — Тут мають бути світлі частини, а вони — темні. Я ці знімки далі передаю лікарю, і вже тоді вирішують, чи госпіталізують людину, чи ні».
У кінці коридору вдалося зустріти завідувача інфекційного відділення:
«Я — кардіолог, але вже три місяці працюю ковідологом. Я хочу залишитись кардіологом, але хтось має виконувати цю роботу».
Олесь Кутній розповідає, що його відділення першим почало приймати ковідних пацієнтів, бо тут найбільше кисневих точок — в середньому по три у палаті.
Разом із завідувачем журналісти зайшли у першу палату. Там з трьох пацієнтів лише одна жінка на кисневій підтримці. Завідувач вказав на прилад на стіні:
«Ось так виглядає кисень. Він проходить через дистильовану воду, яка зволожує його і через трубку йде до пацієнта. Це може бути носова маска, носова канюля або маска з мішком».
Киснева підтримка потрібна пацієнту, коли сатурація — рівень кисню в організмі — 93% і нижче. У важких випадках, коли людина не може самостійно дихати, її підключають до штучної вентиляції легень. Такі пацієнти лежать на поверх нижче — у реанімації.
У другій палаті лежать троє чоловіків. Четвертого виписали зранку:
«Тут двоє хворих лежать на кисневій підтримці, а один — без кисню».
Розмову підтримує пацієнт без кисневої маски:
— Не треба мене хвалити, — відповідає Олесь Кутній.
— Лікар від Бога, — Микола Кравець продовжує хвалити завідувача і розповідає свою історію. — Мені пощастило, я обійшовся без кисню. Почалося все з грипу, а закінчилося — самі бачите де. Антибіотики не допомагали.
Микола потрапив до лікарні тиждень тому. Раніше тут лежала його дружина, теж із ковідом. Одужала.
Поруч із Миколою лежить пацієнт із кисневою маскою. Йому складно говорити: «Я вже лежу 19 днів. Перевели на кисень, бо задихався. Із маскою лежу півтора тижня».
— Так, 67 років, — відповідає хворий у масці.
Олесь Кутній веде до наступної палати. Підходить до літньої пацієнтки, яка лежить у кисневій масці з мішком. Така маска дає більше кисню, ніж інші. Важке дихання хворої чути на всю палату.
«Тягнемо ми цю хвору, тягнемо! Це важка пацієнтка з двобічною пневмонією, яку ми лікуємо 15 днів. Всі методи перепробували», — каже Олесь Іванович.
«Лікарю, витягнете мене?» — через маску знесилено питає пацієнтка.
«Витягнемо! Я що — даремно про вас розповідаю?» — переконує лікар.
На третьому поверсі знаходиться ковідна реанімація. Сюди переважно потрапляють важкі пацієнти, які мають супутні захворювання і потребують штучної вентиляції легень.
Існує два види ШВЛ. Інвазивний — коли пацієнту вставляють трубку і вводять людину в медикаментозний сон. Неінвазивний — коли через маску апарат сам качає повітря з киснем.
«Стараємось пацієнтів максимально тягнути на неінвазивній вентиляції, бо на інвазивній виживає менший відсоток, — розповідає Денис Кусняк, лікар-анестезіолог ковідної реанімації. — У нас один такий апарат, ще є простіші. Кого на нього класти — вирішують декілька лікарів. Це непросто. Але людина припускає, а Бог вирішує. Хто мають вижити — не доходять до інвазивної вентиляції».
Про смерть тут говорять часто. Олесь Кутній каже, що тільки за вихідні померли 5 пацієнтів:
«Це важко, бо такого за своє життя я не бачив. До смертей не звикаєш. Навіть якщо їх багато. Бо кожна смерть — це смерть людини».
Надворі біля ковідного корпусу стоїть великий кріоциліндр із киснем на 6 тонн. Його встановили два тижні тому.
Лікарня заплатила 700 тисяч гривень за встановлення, а саму бочку (яка коштує близько 2 мільйонів гривень) постачальники дали безкоштовно. За умови, що заправляти кисень можуть тільки вони. Таке ж обладнання планують встановити й у міській лікарні №1.
За підрахунками Владислава Дубчака, заступника директора з технічних питань, із кількістю хворих, які зараз потребують кисневої підтримки, бочки вистачає на 10 днів. Якщо всі ліжка будуть зайняті та ще й доставлять нові, цього кисню вистачатиме на 3-4 дні.
«Ми на одних балонах би не витягнули. Компанія, яка їх привозила, вже в області почала відмовляти. Їх — трохи більше 50 штук, а на той момент мені треба було уже 60-70. Де взяти додаткові? — розповідає Владислав. — Бувало й таке, що доводилося звертатися до мера, аби той допоміг із киснем у вихідні. Він входив у ситуацію та машина приїжджала».
Поки не встановили бочку, лікарня забезпечувала пацієнтів киснем із балонів та трьох малих кріоциліндрів.
«До коронавірусу одного циліндра вистачало на два тижні. Він йшов на операції та реанімації. Зараз такого циліндра вистачає максимум на добу, і то доводиться перемикати на балони, бо замерзає редуктор через властивості кисню. А одного балона вистачає лише на 30 хвилин», — каже Владислав.
Раніше на кисневій станції цілодобово чергували спеціалісти, аби вчасно перемикати з одного балона на інший. Коли у балоні падає тиск, пацієнт це відчуває. Тепер із новим кріоциліндром таких проблем не буде, бо через нього кисень поступає до пацієнтів безперебійно.
Зараз лікарня готує ще один корпус для ковідних пацієнтів, де буде 80 ліжок із киснем.
Хоча Олесь Кутній запевняє, що вони справляються з кількістю хворих і потреби у новому корпусі наразі немає. Каже, що оптимальним варіантом буде витримати так до кінця пандемії:
«Все-таки, виживають хворі. Я бачу, як іноді ця пневмонія прогресує. І коли вдається її зупинити, не довести пацієнта до апарата штучної вентиляції, ти розумієш, що всі ці люди, які могли померти, — вижили. Це велике діло».
Текст: Вікторія Слобода
Фото: Анастасія Власова
Тегі: