80 років з початку масових розстрілів: Україна вшановує пам'ять жертв Бабиного Яру

Цьогоріч виповнюються 80-ті роковини від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року.

Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами. Серед них, за інформацією Українського інституту національної пам’яті, – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, “саботажники”, порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.

Масові розстріли в Бабиному Яру розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року та відбувалися чи не щоденно до завершення окупації Києва.

Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – жителів Києва.

Голокост – важка незагоєна рана в історії України в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту.

Пам’ять про Голокост і Бабин Яр, зокрема це також вшанування рятівників, Праведників народів світу. Це почесне звання присуджують з 1963 року людям, які в роки нацистської окупації рятували євреїв від переслідувань та загибелі. Сьогодні Україна посідає четверте місце за кількістю Праведників народів світу серед країн, в яких встановлено факти порятунку євреїв.

До відзначення 80-их роковин від початку масових розстрілів у Бабиному Яру Український інститут національної пам’яті підготував низку тематичних відеороликів про подвиги українців — Праведників народів світу, які в часи окупації України гітлерівцями, незважаючи на небезпеку, допомагали рятувати життя.
     

6 фактів про трагедію

Почалося все з оголошення 

27-28 вересня на стінах будинків, огорожах і стовпах з'явилися оголошення, де йшлося про те, що всі євреї Києва і його околиць повинні з'явитися 29 вересня до 8 години ранку на ріг вулиць Мельникова і Дегтярівської. 

Люди були повинні взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо.

"Хто з євреїв не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний", – зазначалося в оголошенні.



Спочатку вбили пацієнтів психіатричної лікарні

Перший розстріл у Бабиному Яру відбувся 27 вересня 1941 року, коли вбили 752 пацієнтів психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка була розташована безпосередньо біля Яру. Точне місце розстрілу невідомо.

Терор тривав 2 роки

Масові розстріли тривали 5 днів, з 29 вересня до 3 жовтня 1941 року. Потім, протягом двох років окупації у Бабиному Ярі розстрілювали та ховали інших жертв гітлерівського терору – українських націоналістів, ромів та радянських військовополонених. 

Якщо говорити про смерті мовою великих чисел, то з більш ніж 100 тисяч засуджених до смерті в Бабиному Яру, врятуватися змогли близько 29 осіб.

За хвилину вбивали 40-45 осіб

За німецькими документами (звіти каральних підрозділів), у перші два дні масових розстрілів було вбито 33 тисячі євреїв.

"На території кладовища у нас (євреїв – ред.) та інших громадян німці забрали речі і цінності та партіями приблизно по 40-50 осіб спрямовували у так званий "коридор" завширшки приблизно 3 метри, утворений німцями, що стояли впритул з обох боків з палицями, кийками та собаками", – пише у знайдених щоденниках.

Чимало євреїв не пішли до Бабиного Яру, переховуючись у знайомих. На початку жовтня окупанти влаштували масовий обхід квартир. 

Євреїв, яких знаходили, вантажівками доправляли до Бабиного Яру і вбивали.



Наймолодшій жертві було 3 дні, тоді як найстаршій – 103 роки

Британське видання Daily Mail заявляло, що однією з наймолодших жертв також стало двотижневе немовля. 

"Ми ніколи не дізнаємося, чи була убита дитина таким же чином (пострілом в потилицю – ред.), тому що, щоб заощадити набої, солдати іноді забивали маленьких дітей до смерті або залишали їх, щоб вони були розчавлені вагою падаючих тіл", – описують у статті.

Загалом у Бабиному Яру загинув 621 український націоналіст

Зокрема, тут обірвалося життя української поетеси, члена Організації українських націоналістів (мельниківців) Олени Теліги та її чоловіка Михайла.