Між радіацією та вогнем: як живе заповідник, що охоплює ліси, болота та річки півночі Житомирщини
Перед 34-ю річницею Чорнобильської катастрофи територію заповідника (який займає понад 30,8 тис. га) охопила страшна пожежа, яку не могли приборкати 10 днів. Полум’я понівечило сосновий ліс, котрому понад 140 років, і частина дерев уже не зможе відновитися, йдеться у матеріалі агенства «Укрінформ».
РАДІАЦІЙНИЙ МОНІТОРИНГ У ЗАПОВІДНИКУ НЕ ПРОВОДЯТЬ
Народиччина – аграрний край, і найбільшим його багатством є земля, проте після аварії на ЧАЕС частину сіл району відселили, а на їхніх полях більше не орють, не сіють і не збирають урожай. Тож у 2009 році там створили заповідник «Древлянський», аби охороняти і зберігати природу Полісся, а заодно й досліджувати, як на неї впливає радіація.
Більша частина площі природного об’єкта – це ліси, в яких ростуть сосни, дуби, вільхи, берези, ясени, осики, граби. Крім того, до нього увійшли луки, пасовища, сіножаті, перелоги, заболочені землі та чагарники. Головна водна артерія об’єкту – річка Уж.
Щодо рослинного світу «Древлянського», то там представлено понад 800 видів рослин, а це 53% флори українського Полісся, близько 20 з них занесені до Червоної та Зеленої книг України. Фауна об’єкта – це понад 250 ссавців, птахів, риб і земноводних. Частина з них охороняється Червоною книгою і Бернською конвенцією.
Чи змінився рівень ураження радіонуклідами земель заповідника із 1986 року, наразі сказати складно, бо даних, як і проведених досліджень, небагато.
«Аби чітко сказати, наскільки територія уражена радіацією, треба проводити дуже щільний радіаційний моніторинг. На жаль, понад 25 років ніхто цього не робив, – розповідає доктор сільськогосподарських наук, професор, проректор з наукової роботи та інноваційного розвитку Поліського національного університету (ПНУ) Людмила Романчук. – Я весь час намагаюся довести владі, що треба виділити гроші для такого моніторингу забруднених земель. Наші аспіранти працюють на території заповідника, але то зовсім невеличкі площі, де ми відбираємо зразки ґрунту на дослідних ділянках. Наприклад, у мене аспірант проводить дослідження, то подекуди там навіть більше 30-37 кюрі на кв. км. Якщо Зона відчуження – це 15 кюрі на кв. км і вище, то показники заповідника «Древлянського» свідчать, що це дуже забруднена територія. Взагалі радіонукліди в атмосфері випадали нерівномірно. Навіть на 1 кв. метрі може бути 10 різних показників щільності забруднення, тому без радіаційного моніторингу робити якісь висновки складно».
Аспірант ПНУ Володимир Устименко додає, що в заповіднику зараз досліджують тільки стронцій і цезій, бо ці радіонукліди найлегше вивчити. Водночас там можуть бути торій, америцій, радій, але немає технічної можливості для їх виявлення. Тому через серйозні проблеми з моніторингом відсутні об’єктивні показники щодо рівня забрудненості повітря і ґрунту.
ПРИРОДІ ДОБРЕ БЕЗ ЛЮДЕЙ
В.о. директора природного заповідника «Древлянський» Микола Шелюк каже, що за роки роботи там звернув увагу, як природа довкола відновлюється, попри вплив радіації.
«У заповіднику зараз усе цвіте, росте, з’являються нові види рослин. Якби не остання пожежа, ніхто б і не помітив, що у природі щось змінилося», – зазначає Шелюк.
Устименко у своїй науковій роботі досліджує лісові рослини «Древлянського» і стверджує, що флора добре себе там почуває.
«Наявність Зони відчуження, зменшення антропогенного впливу і природно-заповідний характер цієї території, – каже він, – дають змогу видам мати більше різноманіття. Зокрема, спостерігається розширення ареалу для природніх видів, а рослини відчувають себе більш стабільно, для них там менше загрози, особливо для рідкісних і червонокнижних видів. Наразі за два роки досліджень я можу сказати, що в принципі, показники середнього видового різноманіття та їх рясність там трішечки вищі, аніж в аналогічних відкритих системах».
Ці тези підтверджують наукові дослідження, які проводяться у заповіднику «Древлянський». Упродовж кількох останніх років там виявили два нові види лишайників, що досі були невідомі науці. Зокрема, це леканора Орлова, яка росте на корі молодих дубів, та русавскія древлянська, що зростає на поверхні шиферних листів. До того ж, науковці перевіряють статус ще кількох лишайників і не виключено, що серед них можуть бути ще нові види.
ПОЖЕЖІ ТА БРАКОНЬЄРИ – НАЙБІЛЬШЕ ЗЛО
За словами Миколи Шелюка, чимало шкоди заповіднику завдають браконьєри, які полюють оленів, лосів, кіз: «Браконьєри зараз дуже добре озброїлися. Вони приїздять на позашляховиках, мають карабіни з глушниками, тепловізори, прилади нічного бачення. Охорони у нас вистачає, але немає засобів для боротьби з браконьєрами. Маємо лише 2 легкові автомобілі «Калинка» та «Duster», та й без приладів нічного бачення дуже важко. Дошкуляють і ті, хто електровудками ловлять рибу у водоймах заповідника».
Керівник природно-заповідного об’єкту каже, що останнім часом зміни клімату суттєво вплинули на рівень річок. Він наводить приклад Карасьового болота, яке раніше ніколи не пересихало. Проте торік улітку для досліджень науковцеві довелося прокладати шурф глибиною 1,25 метра і лише там з’явилася вода.
За словами Шелюка, найбільша біда зараз – це пожежі. Так упродовж березня - першої половини квітня на території заповідника вони виникали 14 разів. Майже всі вдавалося вчасно ліквідувати, і вогонь не проходив більше 1 га території.
Проте пожежа, яка упродовж 4-14 квітня тривала в Народицькому спецлісгоспі, понівечила 3020 га території заповідника. Полум’я пройшло полями, майже повністю знищило 2 виселені села та один квартал лісу, в якому ростуть 140-річні сосни. Керівник заповідника з жалем розповідає, що 30% цих дерев просто загинуть. До того ж, сосни потерпають від короїда.
«Пожежа виникла з того, що підпалили луг, а через пориви вітру вогонь за годину-півтори пройшов 10 км. Нам довелося тричі її локалізувати, заважали вітер, суха трава та очерет. Я своїх працівників на пожежі ніколи самих не відпускаю, то був там разом із ними. Від побаченого дуже важко відійти…», – зазначає Микола Іванович.
500-річні дуби в урочищі "Дьохтярка"
РАДІОНУКЛІДИ ПОСТУПОВО РОЗПАДАЮТЬСЯ
Зараз у силі карантинні обмеження, пов’язані з коронавірусом, але зазвичай у заповіднику проводять чимало просвітницьких заходів, до яких залучають відвідувачів, а особливо – школярів. Окрім звичної для таких об’єктів екологічної стежки, «Древлянський» має цікаві туристичні об’єкти.
В урочищі «Дьохтярка», що у селі Лозниця, ростуть чотири 25-метрові дуби, яким, за словами працівників заповідника, понад 500 років. У селі Любарка є церква Різдва Пресвятої Богородиці, побудована у 1874 році та відреставрована у 2016-му, а в селі Великі Кліщі розташована 200-літня церква Архистратига Михаїла. Крім того, поблизу села Базар є меморіал героям Базару (встановлений на знак вшанування пам’яті 359 розстріляних 21 листопада 1921 року вояків УНР).
Когось вабить природа Полісся, пам’ятки на території заповідника, але в частині його сіл досі живуть люди, які займаються традиційними для Полісся рослинництвом та тваринництвом. Є і такі, що повернулися до рідних осель після відселення.
Сам Народицький район нерівномірно уражений радіацією. Значна його частина перебуває у зоні безумовного обов’язкового відселення (так звана друга зона), що й диктує численні обмеження на використання земель. Натомість місцева влада неодноразово порушувала питання, що вже пора віднести ці території до зони добровільного (гарантованого) відселення (третя зона), що значно спростить користування землею, але поки такі локальні ініціативи зостаються безуспішними.
Людмила Романчук стверджує, що поступово радіонукліди розпадаються та осідають вглиб землі, тож вирощена там продукція стає безпечною для споживання.
«Йод-131 розпався за 7,6 доби у перші дні після аварії. Середньоживучі радіонукліди – це стронцій-90 і цезій-137, яких найбільше випало в атмосферу. Пройшов період напіврозпаду, і ясно, що їх активність буде зменшуватися. Треба пам’ятати і про природну міграцію радіонуклідів по профілю ґрунту. У середньому на 1,5-2 см в рік цезій-137 і стронцій-90 мігрують донизу. Там, де люди обробляють свої присадибні ділянки, ці радіонукліди приблизно на півметра пішли вглиб ґрунту. Так як оранка сягає глибини 20-25 см, то вони тепер нижче орного шару, і ті продукти харчування, які там вирощуються, уже в принципі чисті» – каже науковець.
Натомість 95% дози опромінення місцеве населення отримує з грибами і лісовими ягодами. Так само при випасі худоби в лісі молоко буде забруднене радіонуклідами, бо цезій-137 і стронцій-90 все ще зберігаються у трав’яній підстилці.
В умовах пандемії марно сподіватися, що з державного чи місцевих бюджетів виділять кошти на радіоактивний моніторинг у «Древлянському». Проте керівництво держави все ж має звернути увагу на протипожежні заходи в лісах, бо лише упродовж квітня в Народицькому та Овруцькому районах Житомирщини вогонь охопив понад 7 тис. га території. Якщо врахувати, що горіли уражені радіонуклідами землі, то важко уявити, чим ми дихаємо, і яке повітря впускаємо в свої оселі, коли під час карантину провітрюємо їх.
Ірина Чириця, Укрінформ
Тегі: